У сучасному суспільстві життя й здоров’я людини визнано найвищими людськими цінностями. Тому сьогодні одним із головних завдань національної системи освіти є виховання свідомого ставлення учнів до свого здоров’я та здоров’я інших, формування гігієнічних навичок здорового способу життя, збереження й зміцнення фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я дитини (закон України “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті).
Проблема формування здоров’я учнів через освіту, впровадження в українську школу здоров’язберігальних освітніх технологій вимагають історико-педагогічного аналізу й творчого осмислення теорії та практики організації навчально-виховного процесу, спрямованого на збереження й зміцнення здоров’я дитини. Одним із найвизначніших представників такого підходу до виховання учнів є український педагог-новатор Василь Олександрович Сухомлинський.
Формування здоров’я дитини у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського виявляється у дбайливому піклуванні про здоров’я дитини, у збереженні й розвитку її фізичних і духовних сил.
Видатний педагог, усвідомлюючи, що виховання й навчання, особливо в перші шкільні роки, визначають благополучність або неблагополучність людини в дорослому житті, постійно повторює: “Турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя… Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей, то добра половина їх – про здоров’я” .
Саме проблеми в здоров’ї дитини, переконаний В. Сухомлинський, є джерелом її відставання, незнання, незадовільної роботи на уроках і вдома: “приблизно у 85 % усіх невстигаючих учнів головна причина відставання в навчанні – поганий стан здоров’я, якесь нездужання або захворювання, найчастіше зовсім непомітне й таке, що можна вилікувати тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря та вчителя” .
Спираючись на спостереження за дітьми, багаторічну педагогічну діяльність, В. Сухомлинський переконливо доводить взаємозалежність, взаємовплив фізичного здоров’я та духовного життя дитини, її духовного світу, розумового розвитку, віри у свої сили: “Добре, міцне здоров’я, відчуття
повноти, невичерпності фізичних сил – дуже важлива умова життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності долати труднощі. Духовне життя дитини – її інтелектуальний розвиток, мислення, пам’ять, увага, гра, почуття, воля – великою мірою залежить від «гри» її фізичних сил”.
Не можна не погодитись із видатним педагогом, що проблема розвитку фізичних сил дітей має й зворотний бік: здоров’я величезною мірою залежить від духовного життя, від гармонії здорового тіла й здорового духу: “Турбота про людське здоров’я, тим більше про здоров’я дитини, – це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не перелік вимог до режиму, харчування, праці, відпочинку. Це насамперед турбота про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил, і вінцем цієї гармонії є радість творчості” .
Тому саме Василь Олександрович звертає особливу увагу на величезне значення дитячої радості й творчості, без чого неможлива гармонія здорового тіла й здорового духу. За його переконанням, шлях до досягнення вершини гармонії тіла й духу – це перебування дитини під враженням казкових, фантастичних образів, зачарування природою – “красою полів, мерехтінням зірок, нескінченною піснею коників і пахощів польових квітів”.
Не менш важливе значення для здорового розвитку дитини педагог надає “одухотвореній думкою фізичній праці” – художній праці, заняттям ремеслами, що пробуджують дитину, формують уміння й навички в різних галузях людської діяльності. Різноманітна праця також є ефективним засобом розвитку розуму, культури мислення, оскільки “розум, витоки здібностей і обдарувань дітей – на кінчиках їх пальців”.
Адже єдність виховання й самовиховання у фізичній культурі починається із раннього віку й пов'язана з ідеєю народної педагогіки: як тільки дитина навчилася тримати ложку в руці й нести її від тарілки до рота, - потрібно трудитися. Ми домагаємося того, щоб дитина працювала, думаючи, і думала, працюючи. Тільки за цієї умови людина може зрозуміти смисл фізичної культури, відчути повноту сво¬їх сил, пізнати залежність здорового духу від здорового тіла, уміти спрямовувати свої духовні сили на зміц¬нення сил фізичних. Якби змалку наші діти не тру¬дилися, ніякі повчання про самовиховання з фізичної культури не дійшли б до розуму й серця. Ось деякі поради щодо само¬виховання:
Здоров'я — це повнота духовного життя, радість, ясний розум.
Найважливіше джерело здоров'я - навколишня природа - повітря, сонце, вода, літня спека й зимова холоднеча, тінисті гаї й квітучі поля конюшини. Живи й трудися серед природи. Прокидайся рано, вставай до сходу сонця. Іди в поле, дихай свіжим повітрям, умий руки й обличчя росою - це справжня жива вода. Повітря, насичене ароматом квітучих і достигаючих хлібів, має цілющі властивості. Хто дихає цим повітрям у літню пору, ніколи не хворіє легеневими хворобами.
Май собі за правило щоденно, прокинув¬шись, відразу ж робити ранкову зарядку. Влітку спи надворі - на сіні чи свіжій соломі - фітонциди, що їх виділяють сіно й свіжа солома, уберігають від захворювання грипом.
4. Змушуй себе кожного ранку робити холодні обтирання. Купайся в ставку якнайдовше - до осін¬ніх заморозків. У зимові дні витирай ноги (до колін)
снігом - до відчуття тепла, що розливається від колін до ступні. Не бійся вийти босим на кілька хвилин на сніг - це добре загартування для ніг і для всього
організму.
5. Жодного дня без фізичної праці. Праця роз¬прямлює тіло й душу. У постійній, повсякденній пра¬ці - людське довголіття. Хто трудиться з раннього дитинства до глибокої старості, той до останніх днів свого життя залишається повноцінною людиною, збе¬рігаючи фізичні сили, ясність розуму.
6. Щодня проходь від трьох (у молодшому віці) до десяти кілометрів. Зроби звичкою ходити серед лісу, на луках, у полі. Якщо тобі йти до школи два-три кіло¬метри і дорога пролягає луками,— це твоє щастя. У літню пору зроби звичкою проходити кілька кілометрів серед квітучих і достигаючих хлібів і трав (особливо серед ланів пшениці, ячменю, вівса, коню¬шини).
7.Нехай стануть твоїми звичками простота, неви¬багливість, стриманість. У дитинстві не їж багато со¬лодощів. Краще зовсім не вживати чистих вуглево
дів. Не будь ненажерою, не наїдайся донесхочу. Вста¬вай з-за столу з таким відчуттям, що ти ще не зовсім наївся.
Однією з найважливіших проблем, пов’язаних із розвитком дитини й зміцненням її здоров’я, на думку В. Сухомлинського, є запобігання перенавантаженню учнів. Розв’язання цієї проблеми має проводиться в декількох напрямах.
Насамперед, потрібно доцільно розподіляти розумову працю учнів за порами року. Це зумовлено тим, що “рік складається з періодів, у кожному з яких життєдіяльність людського організму різна. Добре відомо, наприклад, що навесні захисні сили організму послаблюються, на осінь – зміцнюються. Ураховувати ці циклічні коливання особливо важливо в школі, адже ми маємо справу з організмом, який росте, розвивається, з мозком, який формується”. Тому, зокрема, у початкових класах, В. Сухомлинський радить до кінця лютого в основному закінчити вивчення теоретичних узагальнень, а весною зосередитися на тих видах роботи, які поглиблюють, систематизують здобуті раніше знання, а також посилюють вироблення вмінь, необхідних для успішного навчання в подальшому.
Важливого значення В. Сухомлинський надає належним медико-гігієнічним умовам навчальної діяльності учнів, відсутність яких призводить до хворобливих виявів. Зокрема, унаслідок тривалого перебування в приміщенні, “кисневого голодування” можуть виникнути проблеми з очима, порушення обміну речовин, при яких дитина втрачає здатність до розумової праці. Саме тому учні “Школи радості” тривалий час перебували на свіжому повітрі, особливо в осінні, весняні й літні дні.
В організації навчання В. Сухомлинський звертає увагу на правильне чергування видів діяльності, установлення індивідуального для кожної дитини режиму праці й відпочинку, активізацію учнів через фізичну працю, рух, ходьбу, біг, гру – оскільки без утоми не може бути здоров’я.
Значну роль у формуванні здорової особистості В. Сухомлинський відводить загартуванню учнів, особливо ніг. Тому в жаркі дні діти до Павлиської школи ходили босоніж, не боялися дощу, не куталися в сто одежинок, не одягали куфайок і светрів “про запас”, “на всяк випадок”.
Отже, “поєднання здорового харчування, сонця, повітря, води, посильної праці й відпочинку – усе це стало цілющим і незамінним джерелом здоров’я” учнів “Школи радості”.
Отже, В. Сухомлинський величезного значення надає турботі про дитяче здоров’я – фізичне та духовне, про гармонію тіла й духу дитини. Особливу увагу педагог звертає на дидактогенну природу виникнення хвороб учнів (інформаційне перенасичення навчального процесу, його прискорений темп тощо).
Найважливішими чинниками, що запобігають виникненню хвороб і сприяють формуванню фізичного та духовного здоров’я учнів, В. Сухомлинський уважає організацію навчально-виховного процесу відповідно до вікових потреб учнів, залучення в процес навчання мистецтва й трудової діяльності, дитячої творчості; опору на культуру розумової праці, належне забезпечення медико- гігієнічних умов (правильне харчування, зміна режиму праці та відпочинку, загартування).
Перспективи подальших дослідженнь убачаються у творчому осмисленні та впровадженні теоретичних положень і багатогранного досвіду В. Сухомлинського в сучасну школу задля забезпечення умов для збереження й розвитку здоров’я дітей.
Список використаної літератури
1. Горащук В. П. Валеологічні погляди В. О. Сухомлинського на навчально-виховний процес у школі. зб. наук. пр. – Луцьк, 2000. – № 2. – С. 4–10.
2. В. П. Горащук // Проблеми педагогічних технологій : зб. наук. пр. – Луцьк, 2000. – № 3. – С. 4–10.
3. Закон України про загальну середню освіту // Освіта України. – 1999.– № 25. – С. 5–8.
4. Іонова О. М. Співзвучність педагогічних поглядів Р. Штайнера і В. Сухомлинського / О. М. Іонова // Педагогіка і психологія: Зб. наук. пр. – Харків: ХДПУ, 2004. – Вип.25. – С.29-38.
5. Педагогіка і психологія : зб. наук. пр. – Х. : ХДПУ, 2004. – Вип. 25. – С. 29–38.
6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т. – К.: Радянська школа, 1976-1977. – Т.1. – 654 с.; Т.2. – 670 с.; Т.3. - 670 с.; Т.4. – 640 с.; Т.5. – 639 с.
7. Побірченко Н.С. Здоровотворні ідеї Василя Сухомлинського у валеологічному вихованні школярів // Педагогіка і психологія. – 2003. - № 3-4. – С.17-24.
